Ви знімаєте інтерв’ю з директором на тлі панорамного вікна. Виставляєте експозицію по обличчю, і вікно стає білою плямою, за якою нібито є місто, але вірити доведеться на слово. Виставляєте по вікну, і директор перетворюється на силует зі звіту про кібербезпеку. Ви обираєте другий варіант, бо « ну це ж не біле, то в постпродакшені витягнемо». Відкриваєте Da Vinci, тягнете Shadows до +100 і отримуєте обличчя, знайоме за вебкамерами 2009 року. Закономірно, ви почуєте від клієнта «Чому ж ви не взяли камеру краще?». А справа в тому, що поки що нема таких камер.
Вікну вистачило б умовних 1/1000, обличчю потрібно 1/60, а камера видає один компроміс на всіх. Нова заявка Nikon лізе саме в це місце.
Що за патент
Nikon описує матрицю, де кожен блок пікселів має власну витримку. Яскрава ділянка перестає збирати світло раніше, а темна — на декілька моментів довше. Кожна частина кадру опиняється ближче до своєї ідеальної експозиції в момент зйомки.
Керувати тисячами незалежних зон непросто, тому патент пропонує тришарову конструкцію: окремо шар світлочутливих пікселів, окремо шар керування й перетворення, окремо шар обробки. Навіщо стільки шарів? Щоб вмістити всю цю електроніку й не зменшувати піксель.
Багатошарові (stacked) матриці вже встановлені в багатьох камерах високого класу. Nikon пропонує використати додаткові шари для керування експозицією та обробки прямо на чипі, зокрема для стиснення.
Як із цим викручуються зараз
Динамічний діапазон, якщо коротко, це різниця між найтемнішим і найяскравішим, де камера ще фіксує деталі. Інтер’єри з вікнами, портрети проти світла й заходи сонця часто виходять за межі того, що матриця бере за один кадр.
Усі сучасні рішення починаються з кадру, де кожен піксель експонувався однаково довго. А Nikon змінює саму експозицію, а не те, що з нею роблять потім.
А де підводні камені?
Поки що незрозуміло, що буде на межі дуже темних і світлих блоків. Також варто зрозуміти, як саме буде вестися відеозйомка. Окрім цього, хочеться розуміти, як саме сенсор вирішує, який блок отримає скільки світла.